Рябець Петро Петрович

Петро Петрович Рябець народився 11 червня 1981 року і жив у селі Братське. Його життя було тісно пов’язане із землею, працею та родиною — тим, що для нього мало справжню, непоказну, але дуже велику цінність. У мирному житті Петро працював на землі, був одноосібником, і саме через працю, щоденну, нелегку й чесну, він будував своє життя та дбав про близьких. Такі люди звикли не говорити гучних слів, а просто робити те, що потрібно, — працювати, підтримувати, берегти.

Петро Рябець виховувався в багатодітній родині. Із дитинства він знав ціну взаємопідтримки, відповідальності та родинної єдності. Був надією та опорою для мами, дружини й дітей. Це дуже багато говорить про нього як про людину: не лише добру і турботливу, а й таку, на яку можна було спертися в найскладніші моменти. Він навчався в Запорізькій ЗОШ І–ІІ ступенів, згодом одружився, а разом із дружиною вони зростили трьох дітей. Для рідних він був не просто чоловіком і батьком, а справжнім берегом дому, людиною, що несла у сім’ю спокій, працю і любов.

Коли Батьківщина покликала, Петро без вагання став на її захист. 27 вересня 2025 року його було прийнято на військову службу за мобілізацією Покровсько-Тернівським ОРТЦК та СП міста Кривий Ріг. У лавах Збройних Сил України він проходив службу у військовій частині на посаді водія-снайпера. Це була непроста й дуже відповідальна служба, де потрібні були витримка, точність, зосередженість і повна готовність діяти там, де небезпека стає щоденною реальністю. Петро виконував свій обов’язок як справжній захисник — тихо, гідно і до кінця.

21 березня 2026 року в районі населеного пункту Новоолександрівка Синельниківського району Дніпропетровської області Петро Рябець загинув під час виконання бойового завдання, виконуючи дії, пов’язані із захистом Батьківщини. Після цього він вважався зниклим безвісти за особливих обставин, і для рідних цей час був сповнений тривоги, болю та надії, що ще залишав місце для дива. Але життя воїна обірвалося саме там, де він до останнього стояв за Україну.

Світла пам’ять про Петра Петровича Рябця назавжди житиме в серцях мами, дружини, дітей, рідних, земляків і всіх, хто знав його як працьовиту, сильну, добру людину, яка любила свою землю і віддала за неї життя.