Любимський Вадим Володимирович

Вадим Володимирович Любимський народився 24 січня 1996 року в селищі Софіївка Криворізького району. Саме тут пройшло його дитинство, тут він робив свої перші кроки, вчився дружити, працювати, мріяти й бути людиною честі. Після закінчення Софіївської ЗОШ І–ІІ ступенів Вадим продовжив навчання в Софіївському професійному ліцеї, де здобув професію тракториста-механізатора. Це був шлях звичайного сільського хлопця, але саме з таких хлопців і виростають люди, на яких тримається Україна: працьовиті, витривалі, небайдужі, з твердим характером і добрим серцем.

У 2015 році Вадим Любимський підписав контракт і добровольцем пішов на службу до Збройних Сил України. Це рішення стало проявом його свідомого вибору — не чекати, поки небезпека прийде сама, а стати на захист Батьківщини вже тоді, коли країна потребувала своїх синів. Він брав участь у боях під Бахмутом, на Сумщині, Харківщині та Донеччині, проходячи через найважчі ділянки війни. Згодом у березні 2022 року Вадим був призваний на службу до Національної гвардії України в штурмову бригаду, де займав посаду стрільця 1-го відділення оперативного призначення батальйону оперативного призначення. Для здобуття бойових навичок він проходив навчання у Великій Британії, що свідчить про його постійне прагнення бути сильнішим, вмотивованішим і кориснішим у бою. За бойові заслуги його було нагороджено кількома медалями.

Останні півтора року Вадим проходив службу на прикордонних територіях Сумської області, захищаючи державний кордон України. Також він брав участь у бойових діях на території Курської області, віддано виконуючи поставлені завдання. 47 днів до тяжкого поранення він перебував на передовому рубежі бойових дій у Курській області — це були дні постійної напруги, небезпеки й виснаження, які витримують лише дуже сильні духом люди. Вадим мужньо виконував свій військовий обов’язок, не відступаючи перед випробуваннями й залишаючись вірним присязі та Україні.

У житті Вадим був добрим, сором’язливим, любив життя і мріяв про перемогу. Він хотів створити міцну і дружню родину, мріяв про спокійне майбутнє, у якому звучить дитячий сміх, а не вибухи. Та 25 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Миропільське Сумської області в їхній автомобіль влучив FPV-дрон, і Вадим отримав важке поранення. 27 листопада 2025 року смерть забрала його молоде життя. Він помер у Київському військово-клінічному госпіталі, не доживши до старості, не встигнувши здійснити всі свої мрії, але до останнього залишаючись воїном, сином України і людиною великої внутрішньої сили. Йому назавжди буде 29 років.

Світла пам’ять про Вадима Володимировича Любимського назавжди житиме в серцях рідних, побратимів, друзів і всіх, хто знав його як добру, сміливу, щиру людину, яка з юності обрала шлях служіння Україні й віддала за неї найдорожче.