Лифар Владислав Валерійович

Владислав Валерійович Лифар народився 8 травня 1996 року в селі Базавлучок Софіївського району Дніпропетровської області. Його дитинство і юність пройшли на рідній землі, серед простих сільських людей, де особливо цінуються працьовитість, взаємоповага, щирість і вірність своїм. Він навчався у Нововасилівській ЗОШ І–ІІ ступенів, а після закінчення 9 класу продовжив освіту в Софіївському професійному ліцеї, де здобув спеціальність водія-слюсаря. Уже цей життєвий шлях свідчить про його близькість до техніки, праці та справ, які потребують відповідальності й точності.

До мобілізації Владислав працював водієм у ПП «Закружний». Це була мирна, але важлива робота, у якій він проявляв себе як сумлінний, надійний і працьовитий чоловік. Жив він у селі Вишневе, де його знали як людину, яка вміла не лише працювати, а й любити, турбуватися про рідних і жити з думкою про сім’ю. Особливе місце в його серці займав син Нікіта. Владислав мріяв повернутися додому, обійняти близьких і разом із дружиною виховувати сина, передати йому все, що сам знав і вмів. Саме такі мрії найболючіше перериває війна, бо вона забирає не лише життя, а й цілий світ людських планів, надій та любові.

31 травня 2023 року Владислава Валерійовича мобілізували Криворізьким РТЦК та СП. Він проходив службу на посаді водія-електрика відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу ударних безпілотних комплексів в одному з батальйонів безпілотних систем військової частини, яка виконувала бойові завдання на Донеччині. Це була складна й відповідальна служба, пов’язана з сучасною війною, де технічні знання, витримка й увага до деталей мають величезне значення. Владислав виконував різні бойові завдання, залишаючись вірним присязі та Україні.

Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Олексіївка Донецької області він деякий час вважався зниклим безвісти за особливих обставин. Для рідних це були дні, тижні й місяці болісного чекання, надії й віри, що Владислав живий, можливо, у полоні, що ще буде диво і він повернеться додому. Але дива не сталося. 30 квітня 2025 року його було ідентифіковано, і стало відомо, що він загинув. 19 листопада 2025 року Владислав Лифар повернувся на щиті до рідної землі, щоб знайти вічний спокій там, де народився і зростав. Поховали його в селі Вишневе.

Світла пам’ять про Владислава Валерійовича назавжди житиме в серцях рідних, дружини, сина, близьких, друзів і всіх, хто знав його як сильну, мужню, добру людину, яка мріяла про мирне життя, любила свою сім’ю і віддала життя за Україну.