Гуцал Антон Володимирович

Антон Володимирович Гуцал народився 30 листопада 1996 року в селі Любимівка. Тут, на рідній землі, почалися його перші кроки, тут він зростав, вбирав у себе любов до праці, до людей, до простого і чесного життя. Після закінчення Любимівської ЗОШ І–ІІ ступенів він продовжив навчання у професійно-технічному ліцеї міста Кривий Ріг, де здобував фах і готувався до дорослого життя. Його шлях був шляхом звичайної, але дуже важливої людини — людини, яка вміє працювати, не боїться відповідальності та цінує справжні, земні речі.

У мирному житті Антон працював шахтарем на шахті «Артема-2». Шахтарська праця — це нелегка справа, що потребує сили, витривалості, дисципліни й характеру. Вона не терпить випадкових людей, бо кожна зміна під землею — це випробування мужності й професіоналізму. Антон був саме з тих, хто вмів сумлінно виконувати свою роботу, тримаючи на собі важку, але почесну справу. Окрім праці, він захоплювався технікою та рибальством — тими заняттями, у яких поєднуються терпіння, уважність і щире захоплення життям.

У 2022 році Антона Володимировича було призвано на військову службу Вінницьким ТЦК та СП. Коли Батьківщина покликала, він не залишився осторонь і став до лав захисників України. Він брав участь у бойових діях, пов’язаних із захистом Вітчизни, на Херсонщині, Донеччині та Сумщині. Це були важкі напрямки, де кожен день вимагав витримки, зосередженості й готовності виконувати накази в умовах смертельної небезпеки.

У військовій частині Антон проходив службу на посаді механіка-водія-кранівника евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення механізованого батальйону. Це дуже відповідальна робота, що поєднує технічні навички, вміння працювати з технікою та здатність допомагати побратимам у найскладніших ситуаціях. Такі військові часто залишаються в тіні, але саме вони забезпечують рух, евакуацію і життєво важливу підтримку підрозділів на фронті.

15 травня 2025 року Антон Володимирович Гуцал загинув на Сумщині. Його життя обірвалося в той момент, коли він виконував свій військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі, Україні та побратимам. Це непоправна втрата для рідних, друзів, бойових товаришів і всієї громади, яка знає ціну таким людям. Він пішов із життя молодим, але залишив по собі велику пам’ять — як про працьовитого шахтаря, технічно вправного фахівця, добру і сильну людину, що стала на захист рідної землі.

Світла пам’ять про Антона Володимировича назавжди житиме в серцях усіх, хто його знав, любив і шанував.