Білоус Михайло Олексійович

Михайло Олексійович Білоус народився 13 лютого 1974 року. Він не дожив до свого 51-річчя всього три дні — життя обірвалося 10 лютого 2025 року, коли ще так хотілося встигнути обійняти рідних, побачити ще один день народження, ще раз зібратися всією сім’єю за одним столом. Та доля розпорядилася інакше, залишивши по собі світлу пам’ять про людину праці, турботливого батька, люблячого чоловіка і воїна, який до кінця виконав свій обов’язок перед Україною.

До мобілізації Михайло Олексійович працював у ТОВ «Кам’янське». Це була його мирна дорога, звична щоденна праця, завдяки якій він утримував сім’ю, був опорою для дружини й дітей, дбав про дім і майбутнє своїх близьких. Він жив не гучно, а по-справжньому: працював, виховував дітей, будував сімейне життя, у якому важливими були не слова, а вчинки, відповідальність і тепло серця.

Коли Батьківщина покликала, Михайло Білоус без вагань став до лав захисників України. Солдат Білоус М.О. проходив службу у військовій частині А3283 на посаді водія-електрика відділення управління командира дивізіону взводу управління самохідного артилерійського дивізіону. Це була служба, що вимагала зосередженості, технічної вправності, дисципліни та готовності працювати там, де від кожного руху залежить успіх бойового завдання і життя побратимів. Такі воїни зазвичай не шукають слави, але саме на них тримається щоденна робота війська.

10 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Басівка Сумської області Михайло Олексійович отримав поранення, несумісні з життям. Він загинув, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові. Його смерть — це болюча втрата для родини, для бойових побратимів і для всієї громади, яка знає ціну таким іменам і таким долям.

У Михайла Олексійовича залишилися дружина та п’ятеро дітей. Особливо гірко усвідомлювати, що троє його синів також захищають Україну. Це свідчення великої родини, в якій любов до Батьківщини, гідність і почуття обов’язку стали не просто словами, а частиною життя. Світла пам’ять про Михайла Білоуса назавжди житиме в серцях рідних, дітей, побратимів і всіх, хто шанує його як людину, батька і захисника України.