Добровольський Іван Володимирович

Іван Володимирович Добровольський народився 6 липня 1989 року в смт Софіївка Софіївського району Дніпропетровської області. Його життя з дитинства було пов’язане з рідною землею, простими людськими цінностями та працею. Навчався в Софіївській загальноосвітній школі, де вчився на достатньому рівні, а після закінчення у 2006 році одразу пішов працювати будівельником. Це був шлях молодої людини, яка не чекала легких часів, а рано стала до праці й відповідальності. Уже тоді в ньому проявлялися риси, які пізніше так добре згадували рідні й друзі: щирість, енергійність, хоробрість, послідовність і вміння ставити перед собою мету та йти до неї.

Восени 2007 року Івана призвали на військову службу, де він отримав звання молодшого сержанта. Після служби він не втратив внутрішнього стрижня, а навпаки — ще більше утвердився як людина, на яку можна покластися у найважчі моменти. Для рідних він був люблячим сином і братом, для друзів — щирим товаришем, для близьких — людиною, яка вміє підтримати, підставити плече і не залишити в біді. У 2014 році Іван одружився, згодом у нього народився син Данііл. Він став люблячим батьком, турботливим і відповідальним чоловіком, який прагнув поєднати в житті духовне і земне, сімейне тепло і щоденну працю.

Свій бойовий шлях Іван Володимирович розпочав ще у 2014 році, коли став учасником антитерористичної операції та захищав Волноваху Донецької області. За мужність і відданість він був нагороджений медаллю «Ветеран війни» від 26 вересня 2016 року. Це була не формальна відзнака, а свідчення його реальної служби, реальної участі в обороні України у найважчі часи. Після цього він залишався вірним військовому обов’язку, а коли у 2022 році російська агресія переросла у повномасштабну війну, знову без вагань став на захист держави.

10 березня 2022 року Івана Добровольського призвали до лав захисників третім відділом Криворізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Він проходив службу у військовій частині А1302 стрільцем-помічником гранатометника. Спочатку служив у Миколаївській області, у місті Первомайськ, де виконував священну місію — боронив рідну землю, забезпечував мирне життя громадян, захищав стратегічні об’єкти. У квітні 2024 року його перевели на Донецький напрямок до 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Там він, як і завжди, виконував бойові завдання з мужністю, витримкою та повною самовіддачею.

У червні 2024 року Іван Добровольський брав участь в евакуації поранених військовослужбовців поблизу Андріївки Бахмутського району Донецької області. Разом із побратимами він виніс із поля бою 16 поранених, а згодом самотужки врятував ще трьох. Це — подвиг не лише військовий, а й людяний, бо свідчить про найвищу форму побратимства, коли ризикуєш власним життям заради життя інших. Під час чергового виходу 19 червня 2024 року поблизу села Андріївка Іван отримав поранення, яке стало смертельним. Так обірвалося життя людини, яка до останнього залишалася вірною обов’язку, присязі й своїм побратимам.

Для родини Іван був і назавжди залишиться героєм, люблячим сином, батьком, братом і другом. У нього залишилися мати, батько, брат та син Данііл — найрідніші люди, для яких він був надійною опорою і великим серцем родини. Його ім’я вже золотими літерами вписане в українську воєнну історію, бо він не просто загинув на війні — він врятував інших, виконавши свій обов’язок до кінця.

Посмертно Іван Володимирович Добровольський був нагороджений орденом ІІІ ступеня «За мужність» Указом Президента України від 20 вересня 2024 року, медаллю «За оборону України та її незалежність» від 24 червня 2024 року, а також пам’ятною медаллю «Захисник Вітчизни» від 2 грудня 2024 року. Але найбільша його нагорода — це любов і вдячність людей, які пам’ятають, якою дорогою ціною дається свобода. Світла пам’ять про Івана Добровольського назавжди житиме в серцях рідних, побратимів і всіх, хто шанує справжніх захисників України.