Гордієнко Руслан Леонідович

Руслан Леонідович Гордієнко народився 10 травня 1977 року в селі Кам’янка Софіївського району. Саме тут минули його дитячі роки, тут він уперше пізнав працю, відповідальність і ціну рідної землі. У 1984 році пішов до першого класу Кам’янської загальноосвітньої школи, яку закінчив у 1994 році. Згодом продовжив навчання в ПТУ №28 у місті Кривий Ріг. Його життєвий шлях змалку був пов’язаний із працею, дисципліною та простими, але справжніми людськими цінностями.

У 1995 році Руслана було призвано до лав Збройних Сил України, де він пройшов армійську школу мужності й витримки. Після служби, з 1997 року, працював у радгоспі «Кам’янський», а пізніше — у Криворізькій виправній колонії. Це була людина, яка не цуралася роботи, вміла сумлінно виконувати свої обов’язки й завжди залишалася надійною опорою для тих, хто був поруч. У мирному житті його знали як працьовитого, стриманого, відповідального чоловіка, для якого сім’я і чесна праця були головними орієнтирами.

Із початком повномасштабного вторгнення Руслан Леонідович знову став до строю. Він був призваний до 78-ї окремої бригади «Схід» і служив старшим сержантом. Після останніх бойових дій у квітні 2023 року повернувся додому, маючи за плечима вже п’ять контузій. Довгий час лікувався, але наслідки поранень і тяжких випробувань не відступили. Хвороба прогресувала, і 3 квітня 2024 року Руслан Леонідович помер. Його життя обірвалося вже після фронту, але саме війна стала тим страшним випробуванням, яке забрало в нього здоров’я й сили.

У Героя залишилися двоє синів. Для них він назавжди залишиться батьком, який не сховався від війни, а став на захист України тоді, коли це було найпотрібніше. Поховали Руслана Леонідовича в рідному селі Кам’янка — там, де починався його шлях і де тепер спочиватиме його тіло, а пам’ять про нього житиме в серцях рідних, односельців і всіх, хто знав його як добру, сильну та гідну людину.