Копко Степан Степанович

Степан Степанович Копко народився 6 травня 1973 року в смт Софіївка Дніпропетровської області, у великій, працьовитій і дружній сім’ї, де зростав разом із трьома братами та двома сестрами. Саме в такій родині з дитинства вчаться не лише працювати, а й триматися одне за одного, поважати старших, цінувати допомогу, взаєморозуміння і прості людські чесноти. Степан навчався в Софіївській середній школі, яку успішно закінчив із зразковою поведінкою. Ще в шкільні роки він активно займався спортом, брав участь у змаганнях і вже тоді проявляв характер — наполегливий, сильний, зібраний, такий, що звик не відступати перед труднощами.

Після школи Степан працював у ремонтній майстерні токарем, звідки був призваний на строкову військову службу. Служив із 25 травня 1991 року по квітень 1993 року. За сумлінне виконання обов’язків і спортивні досягнення під час служби його було звільнено раніше терміну, а також присвоєно звання сержанта. Це вже тоді свідчило про нього як про людину відповідальну, дисципліновану й здатну проявляти себе там, де потрібні витримка, сила волі та чесне ставлення до справи. Після армії Степан побудував своє мирне життя так само гідно, як служив: у 1997 році одружився з Наталею, і разом вони прожили 26 років у повному взаєморозумінні. Власноруч звели будинок, вели господарство, будували сімейний затишок своїми руками і любов’ю. У подружжя було двоє дітей — син 1997 року народження та донечка 2019 року народження. На жаль, молодшою дитиною Степан встиг натішитися зовсім недовго: коли батько пішов на війну, їй було лише три роки.

Останні 15 років до мобілізації Степан Степанович чесно і добросовісно працював на Євромлині. Саме звідти він був мобілізований 13 жовтня 2022 року. Служив у військовій частині А1962, 60-й бригаді, 98-му батальйоні на посаді командира відділення мінометного взводу мінометної батареї. Його служба стала продовженням усього його попереднього життя — життя людини, яка звикла бути опорою для сім’ї, трудового колективу, побратимів і рідної землі. Попри те, що Степан був обмежено придатним і мав законні підстави для відстрочки за станом здоров’я дитини, він не вагаючись став на захист держави. Це був вибір справжнього чоловіка, який не шукає виправдань, коли Батьківщина потребує захисту.

Під час служби Степан Копко безпосередньо брав участь у бойових діях на Херсонщині, Донеччині — у районі Кліщівки та Бахмута, а також на Харківщині. Він виконував свій обов’язок із честю, мужністю й відданістю, не ховаючись від небезпеки й не відступаючи від своїх побратимів. Його життєвий шлях показує, що справжній герой не завжди гучний — часто це людина, яка щодня сумлінно працює, піклується про родину, виховує дітей, а в час випробувань просто стає туди, де найважче.

На превеликий жаль, 9 червня 2023 року біля населеного пункту Циркуни Харківської області сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої Степан отримав тяжкі травми. Після тривалої боротьби за життя 5 серпня 2023 року сержант Степан Степанович Копко помер у лікарні Святого Пантелеймона в місті Львів. Його смерть стала страшною втратою для дружини, дітей, рідних і побратимів. Особливо боляче усвідомлювати, що людина, яка пройшла службу, витримувала бойові будні, мужньо несла свій тягар на фронті, пішла з життя вже після того, як відстояла найтяжче.

Степан Степанович назавжди залишиться в пам’яті як добрий, сильний, працьовитий і надійний чоловік, турботливий батько, люблячий чоловік і справжній захисник України. Його життя було сповнене праці, відповідальності, родинного тепла й служіння державі. Він прожив його так, що за нього не було соромно ні перед людьми, ні перед власним сумлінням. А пам’ять про нього — це вдячність за гідність, стійкість і тиху, але велику силу української людини.