Качан Роман Сергійович

Роман Сергійович Качан народився 4 березня 1982 року в смт Софіївка. Тут минули його дитячі й юнацькі роки, тут він вчився любити землю, працю, прості людські цінності й рідний край. Навчався в Софіївській загальноосвітній школі, а після 9 класів, у 1997 році, вступив до Софіївського професійно-технічного училища №87, де здобував професії тракториста-машиніста, слюсаря-ремонтника й водія. Вибір цієї стежки був не випадковим — ще з раннього дитинства Роман захоплювався великою сільськогосподарською технікою, тракторами, полем і працею на землі. Він належав до тих людей, для яких робота була не просто обов’язком, а частиною життя, частиною характеру, частиною любові до рідного краю.

Після закінчення Софіївського ПТУ №87 у 2000 році Роман одразу пішов працювати механізатором у ТОВ «Злагода». Він повернувся до того, що вмів і любив робити найкраще: працювати на землі, в полі, з технікою, яка годує людей і тримає на собі село. Далі була строкова служба в лавах Української армії з 1 листопада 2000 року по 24 квітня 2002 року у військовій частині Д0140 в місті Верхівцеве Дніпропетровської області, де він служив водієм-механіком у 16-му окремому аварійно-рятувальному загоні оперативного реагування. Вже тоді Роман показав себе людиною дисциплінованою, відповідальною, витривалою. Після армії він знову повернувся до роботи в полі, працював трактористом-комбайнером, любив землю, степ, поле, на якому трудився все своє коротке, але дуже змістовне життя. Він мріяв про власне невелике фермерське господарство та свою родину, про спокійне життя, в якому є місце для праці, тепла і людського щастя.

У березні 2021 року Роман брав участь у ліквідації наслідків повені, коли Закарпаття спіткало лихо. Це ще раз показало його характер: він був людиною, яка не ховалася від труднощів і завжди приходила туди, де потрібні сила, витримка й допомога. А коли Україна опинилася у великій небезпеці, 27 березня 2022 року Роман без вагань був призваний до військової служби і пішов до військкомату. Він проходив службу водієм 2-ї радіолокаційної станції радіолокаційного взводу батареї управління та артилерійської розвідки військової частини А0501 92-ї окремої штурмової бригади. Його бойовий шлях проліг через Харківщину, Луганщину та Бахмутський район Донецької області. Це була служба тихої, але надзвичайно важливої роботи, без якої неможлива бойова сила підрозділу. Роман чесно і сумлінно виконував свій обов’язок, не шукаючи виправдань і не відступаючи перед труднощами.

Під час служби Романа спіткала тяжка хвороба. Коли він приїжджав додому у відпустку, рідні просили його залишитися, пройти обстеження й почати лікування, звернутися до хороших лікарів. Але він відповідав, що це лише головний біль, що вип’є знеболююче і все мине, а залишитися не може, бо тоді побратима не пустять у відпустку, адже його нікому буде замінити. Він не міг підвести своїх товаришів, не міг залишити службу. У цих словах — уся його суть: відповідальність, скромність, вірність побратимам і неспроможність поставити власний комфорт вище за спільну справу.

29 червня 2023 року Роман у тяжкому стані потрапив до КНП «Обласний центр онкології» міста Харкова, де проходив лікування та обстеження. Медики встановили страшний діагноз — гнійний менінгіт, набряк головного мозку. 22 липня 2023 року в реанімаційному відділенні Харківського обласного центру онкології його серце зупинилося. Так завершився земний шлях людини, яка любила працю, поле, техніку, рідну землю і до останнього залишалася вірною своїм обов’язкам. Його поховали 26 липня 2023 року в селищі Софіївка.

Роман Сергійович Качан був нагороджений медаллю «За оборону України та її незалежність» посмертно. Але найвища його нагорода — це пам’ять рідних, побратимів і земляків, для яких він назавжди залишиться добрим, працьовитим, щирим чоловіком, людиною з великим серцем і світлою душею. Він любив землю, на якій працював, і віддав своє життя в час, коли Батьківщина покликала. Світла пам’ять про Романа житиме в серцях тих, хто знав його, любив і шанував.