Андрієвський Андрій Сергійович

Андрій Сергійович Андрієвський народився 8 грудня 2000 року в смт Софіївка Дніпропетровської області. Його життя починалося так, як починається життя багатьох дітей степового краю: серед рідної землі, родинного тепла, простих людських цінностей і любові до дому. Коли Андрію було лише 2,5 роки, сім’я переїхала до Автономної Республіки Крим, у Балаклаву, де він пішов до першого класу. Там минули його дитячі роки, там він почав формуватися як особистість, там же розкрився його спортивний характер — Андрій професійно займався боксом, здобув багато медалей і кубків, вчився дисципліни, витримки й уміння не здаватися.

У 2014 році, коли Крим був окупований, Андрій разом із батьками повернувся до Софіївки, і саме тут закінчив 9 класів. Після школи вступив до Автотранспортного коледжу в Кривому Розі. Він добре навчався, щиро любив свою професію, успішно здав іспит і отримав водійське посвідчення. У нього були мрії, дуже прості й дуже людські: купити автомобіль, створити сім’ю, виховувати дітей, жити мирним життям, працювати й будувати майбутнє власними руками. Одна з мрій здійснилася — Андрій справді купив автомобіль. Але найголовніша мрія — повернутися додому, обійняти рідних, створити сім’ю, мати дітей — так і залишилася нездійсненою через війну.

У 2020 році Андрій підписав контракт і пішов служити мотористом-рульовим у Маріуполь. Він багато навчався, проходив курси, отримав сертифікат парамедика і дедалі глибше вбирав у себе військову справу. У ньому поєднувалися сила, відповідальність, вимогливість до себе й щира любов до Батьківщини. Позивний Андрія — «Мотор» — дуже точно передавав його характер: енергійний, зібраний, наполегливий, завжди в русі й завжди готовий діяти. У нього був особливий внутрішній стрижень, який допомагав не лише самому триматися в найважчі моменти, а й бути опорою для інших.

Коли у 2022 році почалася повномасштабна війна, Андрій разом із батьком повернувся до своєї військової частини А1472 і став на захист Маріуполя. Весна того року стала страшним випробуванням для всіх, хто опинився в оточеному місті. Під потужним натиском ворога здавалося, що небо зійшлося з землею. Але навіть у цих нелюдських умовах Андрій виконував різні бойові завдання, залишаючись вірним присязі, обов’язку й любові до України. Він був сильним, змужнілим, загартованим під палючим сонцем степового краю, відповідальним, сміливим і вимогливим до себе. У його серці любов до Батьківщини мала першість над усім іншим.

14 квітня 2022 року під ворожими обстрілами Андрій Андрієвський загинув, обороняючи Маріуполь. Він віддав своє життя за державний суверенітет і територіальну цілісність України, за право рідної землі бути вільною, за можливість інших жити, любити, будувати сім’ї та мріяти. Рік довгих днів і ночей рідні чекали на повернення улюбленого сина й брата. Лише після збігу результатів ДНК його тіло привезли в рідну Софіївку, де Героя і поховали. Це був шлях болю, надії, очікування і, на жаль, важкого прощання з дуже молодим, світлим і мужнім життям.

Згідно з Указом Президента України, Андрій Сергійович Андрієвський посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за самовіддане виконання військового обов’язку. У пам’яті рідних, побратимів і земляків він назавжди залишиться хоробрим воїном, добрим сином, братом, спортивним і цілеспрямованим хлопцем, який хотів жити, любити й творити майбутнє, але обрав шлях захисника і віддав за Україну найдорожче — власне життя.