Касаткін Василь Петрович

Василь Петрович Касаткін, позивний «Білий», народився 29 березня 1989 року в селі Трудолюбівка Софіївського району Дніпропетровської області, у багатодітній сім’ї. Саме тут, серед рідної землі, праці й родинного тепла, минули його дитинство та перші роки життя. З 1996 року він навчався в Новоюлівській середній школі до 9-го класу, а після цього вступив до Софіївського ПТУ №87, де здобув одразу кілька потрібних і земних професій — водія автотранспортних засобів, тракториста-машиніста та робітника фермерського господарства. Василь був із тих людей, які не боялися роботи, вміли тримати слово й ніколи не цуралися відповідальності. Він легко знаходив спільну мову з людьми, заводив нові знайомства, був відкритим, добрим і співчутливим. Любив мандрувати, підкорювати вершини, цінував життя в усіх його проявах і мріяв не просто жити, а творити довкола себе світ, у якому буде більше добра, затишку й радості.

Після навчання Василь проходив строкову службу у 2009–2010 роках у Кам’янці-Подільському та Харкові. Повернувшись до цивільного життя, багато працював за кордоном у сфері будівництва, здобував нові знання й навички, які згодом застосовував у житті. Він будував будинок своєї мрії — той дім, де мали панувати любов, злагода і дитячий сміх. Мріяв засівати поля, садити дерева, вирощувати квіти. У ньому було щось особливо світле: він умів мріяти по-великому, але при цьому залишався простим, щирим і дуже людяним. Василь був багатодітним батьком, щиро любив своїх дітей і дбав про них, залишаючись для них надійною опорою та прикладом справжньої батьківської любові.

За пів року до повномасштабного вторгнення Василь повернувся в рідне село. А коли 24 лютого 2022 року Україна опинилася під ударом, він без вагань став на її захист. 15 березня 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Його військовий шлях проліг через кілька частин: у військовій частині А7384 він служив солдатом-водієм автомобільного відділу автомобільного взводу автомобільної роти; у частині А7408 — водієм саперного відділу інженерно-саперного взводу; згодом у складі 111-ї окремої бригади територіальної оборони (А7039) був водієм-заправником автомобільного відділу підвозу пального. Його служба була важкою, невидимою для багатьох, але надзвичайно важливою. Василь не просто «заправляв машини» — він доставляв провізію та боєприпаси на першу лінію фронту, вивозив поранених побратимів, працював без сну й відпочинку в надзвичайно важких умовах, щодня ризикуючи життям заради інших.

Йому пропонували посаду командира, але Василь відмовився — не тому, що не міг, а тому, що був занадто добрим і не хотів залишати своїх побратимів. Він залишився з ними пліч-о-пліч, у строю, до кінця виконуючи свій обов’язок із честю й відданістю. 19 лютого 2023 року в селі Кузьмине Луганської області життя Василя Петровича обірвалося від ворожої кулі під час виконання бойового завдання. Так загинув чоловік, який прагнув миру, цінував життя, любив землю, дітей і прості людські радості, але, коли прийшла війна, став на її шляху грудьми.

За гідну службу та мужність Василь Касаткін посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, бригадним орденом 111-ї ОБр ТРО та відзнакою «Захисник Вітчизни». Поховали Героя 25 лютого 2023 року в рідному селі Трудолюбівка. У пам’яті рідних, дітей, побратимів і всіх, хто знав Василя, він назавжди залишиться доброю, світлою, щирою людиною, люблячим батьком, вірним другом і справжнім українським воїном, який віддав життя за Батьківщину.