Береза Роман Віталійович

Роман — син української землі, який народився 9 березня 1988 року в селі Запорізьке Софіївського району Дніпропетровської області. Він зростав у простій родині, де з дитинства виховували любов до праці, повагу до людей і вірність рідному краю. Після школи здобув професію газоелектрозварювальника, працював, служив в армії, будував своє життя, як і тисячі його ровесників. Але прийшов час, коли мирне життя закінчилося, і на перший план вийшов обов’язок перед Батьківщиною.

У березні 2014 року, коли над Україною нависла загроза, Роман без вагань став до лав захисників. Він пройшов навчання, а вже в червні опинився на передовій у Донецькій області. Там, серед розпеченого літа 2014-го, в боях за Амвросіївку, Краснопілля, Старобільцеве, Тельманове, Кутейникове та Іловайськ, він разом із побратимами тримав оборону рідної землі. У короткій відпустці в кінці липня мати зі сльозами просила його залишитися, ніби відчуваючи біду, але Роман відповів тими словами, які тепер стали його заповітом: «Якщо я залишусь вдома, хлопці не зможуть поїхати до рідних, я мушу їхати». Він обрав не власний спокій, а обов’язок, дружбу, вірність побратимам і своєму слову.

10 серпня він зателефонував рідним, сказав, що все добре, пообіцяв передзвонити ввечері. Але вечірній дзвінок так і не пролунав. 11 серпня 2014 року під час розвідки поблизу села Грабське Роман зник безвісти. Лише через місяці пошуковці Місії «Евакуація-200» знайшли його в безіменній могилі, а ДНК-експертиза підтвердила те, у що рідні вірили до останнього: це він. Героя поховали в рідному селі, поруч із домом, де він виріс, де його чекали, де його пам’ятають.

Роман загинув, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України. За мужність і відвагу він посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, низкою бойових відзнак, а в 2016 році йому присвоєно звання Почесного громадянина Софіївського району. Але найвища нагорода для нього — це пам’ять. Пам’ять батьків, сестер, побратимів, земляків. Пам’ять тих, хто розуміє: весна приходить щороку, квіти цвітуть знову, а деякі люди назавжди залишаються молодими — тому що віддали все, щоб у нас було майбутнє.

Вічна пам’ять Герою. Героям слава.